Учасники збору, „з радости при розході цілували ся, а старці тішили ся як діти, бо надія і ціла юність стала перед ними“…
В 1. числі часопису „Зоря Галицка“ з 15. мая 1848, видаваного Антоном Павенцьким, проголосила „Рада народна руска“ першу відозву до руского народу:[1]
„Браття!
Відомо вам, що Найяснійший Цісар Австрійський і Король наш надали ласкаво всім народам своєї держави і нам Русинам землі Галицької, патентом з дня 25. березня 1848 Конституцію то значить: таку фундаментальну уставу, котра цілому народови нашому через вибраних і завіреннє маючих мужів уділ в праводавстві своїм дозволяє, і тим способом свободи і добрий бит нам забезпечає.
Межи тими свободами надали мам те особливе право, що можемо збирати ся на наради над спільним добром нашим, розпізнавати потреби народа і краю нашого і такові Найяснійшому Панови предкладати.
В такім наміренню завязало ся ту в столичнім місті Львові товариство Русинів під назвою „Рада народна руска“, котра порозуміваючи ся з народом, його заступати, над його потребами промишляти і над його свободами чувати буде.
Конечна потреба для нас Русинів такого збору тим явнійше ся окаже, скоро ся застановимо, чим наш нарід колись бил, в якім стані досі зіставал і яким при наданій тепер конституції бити може і повинен. Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує. Той нарід бил колись самодільний, рівнал ся в славі найможнійшим народам Европи, мал свій письменний язик, свої власні устави, своїх власних кня-- ↑ Назви »Головної Руської Ради“ уживали зі змінами.
