киньте з голови, бо послі буде сором. Я дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матері, а ніколи дома не сидите.
Финтик. Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая неловкая, во всем по-старосветски поступает: рано обедает, рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит — очипок, намитку, плахту и прочие мужичие наряди.
Тетяна. І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідні? Хіба родителів почитати треба за їх одежу! Хіба не треба її поважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!
Финтик. Да для чего ж ей упрямиться?.. По крайней мере, хоть бы оделась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно ли мне смотреть без стыда и не закрасневшись называть матушкою просто одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидели меня с нею вместе, я сгорел бы от стыда по причине их насмешек.
Тетяна. Гріх вам смертельний таким сином бути. Яка б мати ваша не була, но все мати. Вона ж у нас жінка добра, розумна і поважна; а що себе веде по-просту, цього вам стидатися нічого. Ви думаєте, що пань-матка ваша вже й гірша от вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа коло вас облипла і ви причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодувала, до розуму довела: перше до дяка оддала вчитись читати, а послі до волосного правління писати. Без неї може б ви були пастухом, вівчарем, або і свиней пасли…
Финтик. Пустое, фрашки! я — ветвь масличная от грубого корня. Иосиф во Египте заделался любимцем
