Солдат (до Тетяни).
А ти что запоешь?
Тетяна.
Ось послухай! (Співа).
Ой служивий, ой служивий, не тобі питати,
А я жінка не такая, щоб все розказати.
Гей, сама я не знаю, чом тобі спускаю!
Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю!
Я — хазяйка, ти — пройдисвіт: що ж ти розхрабрився?
Оглядайся, щоб у чорта сам не опинився.
Гей, сама я не знаю…
Ти підкрався, як той злодій, до чужої хати.
Ти один тут — не до шмиги з нами бушувати.
Гей, сама я не знаю…
Солдат (весело посміхається). Ладно, ладно, хозяюшка, ты права. В чужой монастырь с своим уставом не суйся.
Тетяна. То-то не суйся! Ми не знаємо, що ти за чоловік. Бачимо на тобі солдатський мундир — через його тебе й шануємо. Адже вас не на те роблять воєнними, щоб ви в своїм царстві нівечили людей, а на те, щоб…
Солдат. Чтоб вас, мужиков, защищать от неприятелей… А вы должны нас уважать и ничего для нас не жалеть.
Тетяна. Нас, мужиків! А ти — великий пан. Адже і ти мужиком був, поки тобі лоба не виголили та мундира не натягли па плечі. Якби я не жінкою була, може б була луччим солдатом, як ти. (Сміється).
Солдат (весело). Славно! Эдакая воструха!.. Ты, панич, зачем не идешь в воєнную службу? Не стыдно ли в твои лета, при твоем здоровье, а может быть
