Финтик. Нехай голодний околіє, негодний азартник!
Тетяна. А мені жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить, не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.
Финтик. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирі хозяйку налякати, хозяїна вилаяти і гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дітись… Коли ж ми і як вечеряти будем?
Тетяна. Пождіте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка і пляшечка запіканої. Страва стоїть у комірці, під боднею, а запіканка — там (показує) у закапелочку… О! Слухайте: уже харчить.
Финтик. Однако ж ты с ним после одна останешься.
Тетяна. А вам що до того? До мене поприходять дівчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самій бути з москалем.
Финтик. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
Тетяна. То ми і його попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою більш улагодиш, як сваром.
Финтик. Правда… Тс!.. Щось застукотіло!
Тетяна. То, може, вітер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомін і голос, що обзивається до волів. Тетяна прислухається коло вікна. Финтик видимо злякався).
Тетяна (перелякано). Пропала я! Чоловік мій приїхав з дороги!