Ця сторінка вичитана
умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай…
От юних літ не знал я любові,
Не ощущал возженія в крові.
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райський крин[1] душистий, прекрасний:
Утробу всю потряс…
Кров взволновалась,
Душа смішалась, —
Настал мой час!
Настал мой час, і серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмірно, ах! люблю тя дівицю,
Как жадний вовк младую ягницю.
Твій предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак!
Противні мні стануть і розділи,
Позви і копи страх надоїли;
Незносен мні сигклит[2] весь бумажний,
Противен тож і чин мій преважний…
Утіху ти подай
Душі смятенной,
Моєй письменной,
О, ти мой рай!..