гатих. Но серце моє не имієть — теє то, як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила йому позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.
Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так списьменна говорите, що я того не розумію. Так й не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна було.
Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно вже — теє то, як його — полюбив, як тільки ви перейшли в наше село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удержували соділати признаніє пред тобою; тепер же читаю — теє то, як його — благость в очах твоїх… До формального опреділенія о моєй участі открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі — теє то, як його — без отстрочек, волокити, проторів і убитків получити во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє имініє для душі моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своїй волі — теє то, як його — розпоряжать? Скажи, говорю!.. Отвічай, отвітствуй: могу лі бить — теє то, як його — мужем пристойним і угодливим душі твоїй і тілу?
Наталка (співа):
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву —
Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, та чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дівками!
Єсть багацько городянок — вибирай любую;
Ти пан возний: тобі треба не мене сільськую.
Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я: через вас люди почнуть
