політика зводилась до того, щоб як небудь запобігти ласки правительства, що небудь, хоч дрібницю, випросить у нього. Це була політика рабів. Ідея абсолютизму, бюрократичне „чинопочітаніє“, затхлість, байдужність до живих народніх інтересів, повне безсилля в духовій сфері, схоластичність, теологічний та догматичний спосіб думання — от чим характеризується тодішня навіть краща частина галицькоі інтелігенціі. Коли пізніще, в 1876 році російський уряд видав указ, що забороняв украінську літературу, це викликало цінічну радість серед галицьких священників. Молодіж, знеохочена безконечними і безплодними суперечками про мову, без світлих традіцій старшого покоління, виявляє той самий реакційний дух ту ж інертність і нічим не цікавиться. В студентських товариствах по цілих ночах іде гра в карти.
Цікаву картинку тодішніх поглядів дає Драгоманов у своіх австро-руських споминах. В 1873 році він пробував у Львові. До нього часто заходив тоді один галицький літератор. Розмова якось зійшла на клерікалізм.
— Я вільнодумний, сказав літератор, але релігія потрібна для моральности мужиків і жінок.
