|
|
Тим то Франко так цінить, так дорожить тим святим непокоєм, що живе в душі благородних натур і не дає ім заснути.
Не покидай мене, пекучий болю,
Не покидай, важкая думо — муко,
Над людським горем, людською журбою!
Кличе Франко в иншому місці.
Але людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народнього. У Франка є прекрасна річ — лірична драма „Зів'яле листя“. Се такі легкі, ніжні вірши, з такого широкою гаммою чувства і розумінням душі людськоі, що читаючи іх не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроів.
