— Закрий… Закрий груди! Та держись мені хати, не блукай по ночах!
Параскіца зашарилась вся. Сором гарячою хвилею залляв її лице. Вона затулила рукою голі груди і прожогом вискочила в сіни.
Йон ззирнувся з жінкою. Та, з засвоєнним в останні часи загадкованим виглядом, здвигнула плечима. Потому, несподівано для Йона, пискливим голосом почала жалітися на людські брехні. Може, дівчина нічого невинна, а на неї таке зводять. Правда, чудна вона, нелюдима — та вже й такого не може бути, про яке розказують люди. Глуха Маріора клялася й божилася, що бачила Параскіцу на журавлі від колодязя: стояла вночі проти місяця і все щось наче сіяла на землю. А Іордохі Карабуш жалівся, що щось йому завязало ликом ворота і зараз після того коняки заслабли, — вже нічиє діло, каже, як Параскіцине. Наслухалась вона на ярмарку, аж сорому наїлася. А все певно брехні, поговори людські.
На скільки Йон чудувався, що Маріцца обороняла нелюбиму пасербицю, на стільки пригнітило його те, що люди оповідають про Параскіцу. Але той хрест, що він бачив на власні очі? Відьма хреста не носить. А може то мана була — не хрест? Йон не відав, що думати, та не міг заспокоїтись.
Для Параскіци настав чудний і разом з тим важкий час. Усе відмінилося для неї, все стало загадковим, незрозумілим.
Батько очевидячки стежив за нею. Куди б вона не повернулася, скрізь вона чула на собі пильний погляд батькового ока. Маріца рішучо перемінилася в відносинах до неї. Вона тепер так лагідно й солодко обзивалася до неї, особливо при батькові, хоч при тім ніколи не забувала крадь-
