ли тут свою силу — бач, які здорові та розкішні кущі виплекали! А він сам — хіба́ він мало поклав тут здоровля?
І згадується Замфірові, як він восені мусить зібрати тички, підчистити лозу, закопати її в землю. Високо злітає здоровезна сапа, а на місці кущів виростають могилки. Спить зимою виноградна лоза, вкрившись могилками, а на весну треба визволити її, на світ вивести зпід землі, обчистити, на тички підняти… А почнуть кущі буряном заростати — знов сапа в роботі, знову мозолі на руках. І то не раз, не двічі… Виноград любить, щоб коло нього ходити. І ходиться коло нього, як коло рідної дитини, і годиться йому, за теж і звикається до нього як близької істоти, з життям якої звязане власне життя, хліб, достаток… І такою дорогою стає тобі оця гнучка рослинка, що вміє віддячити за важку працю, за тверді мозолі…
А пора збирання винограду? — пригадує Замфір. Ну, це вже легка, празникова робота. Ціла родина бере участь у тій праці. Любо тоді глянути на стиглу, прозору ягоду, що ледви стримує солодкий сок у тонкій скірці. Дорослі з піснями стинають стиглі китяги в коновки та носять до бочки, а весела, замурзяна солодким соком дітвора, нишпорить полід кущами, вишукує непомічені грона. Рікою ллється солодкий »муст«, починає грати — і тоді ціле село, від малих дітей, до столітніх дідів — на підпитку…
От коли б Бог допоміг зібрати виноград та продати вино. Треба б узяти в пана яку »фальчу« землі, бо без поля теж погано в господарстві. Що то Маріора скаже на цю думку. А де вона? — скинув очима Замфір по винограднику.
