— Сиди тихо! — сикнула та на нього, слабо випручуючись з обіймів.
Саме в той час вдарили музики. Щасливий Йон скочив до танцю й потяг за собою Ґашіцу.
Вже до кінця танців Йон не відступавсь від Ґашіци: він формально залицявся, а дика спочатку дівчина де далі рахманішала, лоскочучи парубкове серце палкими поглядами.
Сонце сідало. Глядачі поволі потягли додому, молодь теж розсипалась. Майдан пустів, тихшав. Музики останніми згуками попрощалися з гаснувшим днем; тільки курява якийсь час крутилась ще в червоному промітті, а далі й вона почала тихо опускатись на чорну тінь від церковці, що перетяла майдан аж до протилежних хат…
Минуло кілька день. Йон тільки й марив про Ґашіцу. Де б він не був, що б не робив — усе йому ввижалися палкі, чорні, з поволокою очі дівчинині, її рівні брови, пишний стан. Він тільки поцмокував з задоволення. Гарна „фата“, нічого сказати! Можна б і посватати. А яка рахманна, як вона йому у вічі дивилася, коли він смалив до неї халявки!… І з дивною яскравістю уявився парубкові пам'ятний джок, обізвалась в ухах мелодія „молдуваняски“, згадалась сцена з хустинкою. Уява була такою живою, такою яскравою, що Йон мимохіть схопився рукою за хустинку, яка й досі обіймала його шию, немов боявсь, що рука пустовливої дівчини ось-ось простягнеться знебачки до його шиї та стягне так легко здобутий трофей.
Раз він переняв її біля церкви, перед службою божою. Дівчина йшла у святній одежі, вся накрохмалена, запишавшись. Біла з червоними
