Перейти до вмісту

Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

обіймала її молоде тіло, рельєфно обмальовувала круглі плечі, міцні руки, високі трямкі перса.

Йон не встиг навіть тпрукнути на коні; вже коли вони проминули колодязь, Йон ґвалтом затримав їх, скочив на землю й підійшов до „фонти́ни“[1], тягнучи за собою здивовані коні.

— Добри-вечір!…

— Спасибі вам…

Ґашіца, зашарившись вся, навіть не глянула на парубка; зір її потонув десь у чорній глибині колодязя.

Мовчанка.

— Дай-но води напитися.

Ґашіца мовчки присунула куфу.

Але замісць того, щоб пити, Йон схопив Ґашіцу за руку й потяг до себе.

— Сиди тихо! — сикнула та, — побачуть…

— Нікого нема…

І Йон потяг до себе дівчину. Вона не пручалась.

— На що займаєш, коли не думаєш брати?..

— А пішла б за мене? — питав він, присовуючи до неї своє широке та дзюбате обличчя, загріте й сяюче.

Але у ту ж хвилину нетерплячі коні шарпнули у бік і мало не збили з ніг Йона.

— Тпрру!.. бісова худоба!.. — скрикнув він, сіпнувши замотану на руку поворозку.

— Ґашіца, ме-ей… — розляглось рівночасно від хати.

Ґашіца, заметушилась, вхопила спішно куфу і прожогом кинулась у ворота.

— Я ще прийду до тебе… вночі, — почула вона за собою голос Йонів.

 
  1. Колодязя.