„Тітка“ — Прохіра вскочила в хату Йона Броски — сусіда свого з таким поспіхом, якого він ніколи не сподівався від цеї поважної особи. З блідого Прохіриного обличчя, з прудких рухів її ситого тіла, од яких великі, обвислі перса помітно тріпотали під тонкою міщанською курточкою, а чорна хустка злітала з голови на бік, особливо ж з її голих набряклих ніг, не прикритих, як звичайно, панчохами, Йон доміркувався, що сталося щось незвичайне. Не встиг Йон ззирнутися з своєю Маріццою, зігнутою над вечерею в печі (а він завжди це робив у непевних випадках), як Прохіра скрикнула: „Валєв!“ і задихана, засапана впала на лаву.
— Що таке? — в один голос обізвалися хазяї.
— Валєв!.. — могла тільки видобути з грудей Прохіра.
— Та що з вами, „матуша“ Прохіра! — прискочила до неї Маріцца, покинувши свої горшки.
— Відьму бачила! — випустила бомбу „матуша“.
Ця звістка зробила сенсацію. Довге обличчя Йонове стало ще довшим, у чорних очах Маріцциних блиснув огник.
— Що? Як? Коли?
Прохіра відсапувалась.
