четься? Чи бачив ти її коли в церкві… Скажи: бачив? А що вона робить ночами на винограднику? Кажи мені: що вона робить там?
Йон мовчав та кліпав очима, бо не знав, що робить Параскіца на винограднику. Але те, що він не мав що̀ одповісти жінці — розлютило його. В його полових очах мигнула немов искорка, коли він гримнув на жінку:
— „Ла драку!..“[1] Ти, а не я повинна знати, що робить по ночах дівка!… Ти хоч не рідна мати, мачуха, а ти мусиш додивлятись за нею, „о сут драку“![2]
Плохий Йон так здивував Маріццу несподіваним протестом, що вона лиш розплющила свої чорні очі й кричала:
— Сади, сади чортами, бо й без тебе не заведеться чортовиння в хаті…
Забута вечеря обізвалась у печі. Гаряча Маріцца кинулась до неї і тут тільки Йон побачив, що непереливки. Незвісно, хто кому піддавав жару: піч Маріцці, чи вона печі: досить, що коло комина все кипіло, все тріщало, ламалось і бухало полум'ям, немов там на життя й смерть бились розпечені дракони.
Йон як стій кинувсь із хати. Тут він набив люльку, сів на призьбу і на цілі груди дихнув холодним нічним повітрям. Місяць тільки що вилазив з-за старої чорної шопи. Волоські горіхи, акації та жерделі кидали на двір і на хату довгі чорні тіні, переткані срібним промінням. На селі де-не-де червоно світились вікна, а за селом, в тіні зубчастих горбів, тяглися чорною стрічкою виноградники. На вулиці хтось голосно гомонів і сміявся.
