Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Враз музика увірвалась. Коло зробило ще по інерцїї рух, але ту ж мить розірвалось, дівчата пірхнули в юрму, лишивши хлопців. Ґашіца теж метнулась, але її затримала сильна рука. Вона здивовано озирнулась на Йона, що сяючи від поту й задоволення, грав до неї очима та міцно тримав за руку.

— Пусти — сіпнула дівчина рукою й зашарилась.

— А що даси? — жартував Йон, ще дужче стискаючи її руку.

— Чого займаєш, коли я тебе не знаю? — шарпнулась Ґашіца, почервонівши з напруги.

— Я — Йон, син мош-Костаки… А ти чия?..

Але в ту ж мить дівчина, скориставши з Йонової неуваги, висмикнула свою руку і стрибнула від нього так прудко, що її накрохмалена спідниця аж залопотіла, мов корогва на вітрі.

— Угадуй — чия!.. — крикнула вона на бігу й, обернувшись до Йона, опекла його палким поглядом чорних очей…

Парубок з досади пошкрябав за вухом, аж шапка йому злізла на ніс, і посунув до товариства, що стояло з боку гурточком.

Товариство стріло його парубоцькими жартами: один обняв за шию та притяг до себе з такою силою, аж Йон заточився; другий так стис Йонові руку, що сльози виступили йому з очей, але парубок не образився. З веселою усмішкою по широкому безвусому виду, подзьобаному зрідка віспою, Йон поглядав то на купку дівчат, де стояла Ґашіца, то на свої крамні шлейки, що перекинувшись навхрест поверх сорочки на його могутніх грудях, підтримували темнозеленого сукна широкі шара-