— Пусти! — закричала Олександра не своїм голосом, підводячись на лаві.
— Дурна, чого кричиш, то я… Василь. — Олександра сиділа й протирала заспані очі.
— То ти, Василю, а я думала, що то відьма мене тягне…
Олександра встала й нерівною ходою, ще сонна, завешталась по хаті. Поприбиравши трохи з стола, вона повиймала з печі вареники з сиром та молошну кашу і поставила перед Василем. Василь приніс горілки. Після чарки Олександра прочумалась і повеселішала. Вона сіла коло Василя й задивилась на його міцну, здорову фігуру, широке рум'яне лице з сивими очима та широкими бровами, на його темний молодий вус.
Василь кидав вареники, як у безодню; на полумиску вже мало лишилось вареників. Олександра схаменулась і заходилась коло вареників: їй самій схотілось їсти після чарки.
— Ґвалт! рятуйте!.. Василь заслаб на гарячку — їсть без пам'яті! — скрикнула Олександра, кумедно закриваючи рукою полумисок.
Василь загарчав, як пес, і кинувся до Олександри. Він усе наближавсь до неї, гарчав та гавкав, показуючи свої білі зуби. Олександра не пускала полумиска і сміялась. Василь наблизився до самого лиця Олександриного, кинувся кусати її, кумедно удаючи злість та завзятість пса. Олександра крикнула й пустила полумисок. Василь схопив полумисок, обійняв його і почав їсти вареники, жартівливо клацаючи зубами.
— Ох, мені лишенько! — жахнулась Олександра. — Ще як почують пани, що в кухні хто є, то буде мені на горіхи! — Вона метнулась до сіней, послухала під дверима, чи тихо в покоях, і вернувшись до пекарні, позавішувала хустками вікна та причинила двері. В пекарні стало весело; чутно було сміх, веселу розмову. Василь залицявся до Олександри, а Олександра забувала і свою лиху долю, і тяжку щоденну роботу, дивлячись у веселі сиві очі Василеві.
На другий день окономова мати насилу добудилась Олександри. В пекарні немита посуда стояла лоском. Стара напнула Олександру мокрим рядном. Вже сонечко
