Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/144

«Трьох породила вас мати нещасна!
«Ох трьох соколів — на горе одного;
«Марець — найстарший — недобра дитина:
«Він матір нехтує, в серці плекає
«Злість проти брата молодшого — Квітня.
«Боюсь я, дитино, лиха якого:
«Сам здоров знаєш, що в Марця потуга.
«Бо вітром й водою він володіє!» —
Раю я, братику, будь обережний!
Як возьмеш на віз ще човен та сани,
Щоб безпечніше було у дорозі,
Тоді рушай сміло в гості до Марця»! —
Слухає Квітень розумної ради
Й на мажу складає човен та сани…
Щиро обнялись брати на прощання…
От рушили коні — і Квітень поїхав.
Разно біжать коненята ситенькі;
Дорога суха, аж курява в'ється,
Збоку зелені ниви простяглися,
Неначе оксамит сяють на сонці.
Небо безхмарне високо синіє,
А долі первоцвіт лісом подався;
Пташка щебече в повітрі веснянім…
Ох, Боже, як любо весну стрічати!..
Радісно в Квітня тріпоче серденько,
З грудей же могутніх пісня іллється;
Полем лунає, лісами, лугами,
До неба сягають звуки чудові…
Довго вже їде так місяць щасливий.
Як от, хто зна звідки, хмари узялись:
Небо вдягнули у чорнії шати,
На землю спустились дощиком й снігом.
Холод повіяв, вітри заскиглили,
Як часом голодні звірі у нетрях;
Темрява, хвища, щось падає мокре,
Пристали в болоті коні ступати.
Що це?.. шумить щось в долині так грізно?..
Ось ближче… ще ближче… клекіт вже чути…
Видко, як котяться хвилі скажені, —
То річка у повідь берег поняла.
Бачить сполоханий Квітень, що лихо, —