Дмитрик зрозумів і побіг за якимсь паном, простягаючи руку.
— Дайте, пане милостивий… хоч копійку дайте… мати вмирають… два дні без хліба сидимо.
— Проси ще! — казав Гаврилко, одбираючи випрохані гроші: — біжи он за тією панею, що на голові пір'ячко теліпається.
Дмитрик побіг і ще щось приніс.
— Але де ж Марійка? — поспитав він.
— А там десь на вулиці з жиденятами бавиться… Марійко! Агов!
За хвилину надбігла Марійка, так замотана здоровою хусткою, що самий гострий червоний носик визирав на світ Божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого.
— Знаєте що? — зібрав раду Гаврилко. — Маємо трохи грошей… А я нині вранці такі бачив медівники в пекарні… ну, такі, що ніколи не бачив… Оце тобі коржик, а на коржикові наче сметана солодка-солодка… зверху помащено та притрушено червоним маком… — Гаврилко сплюнув, бо йому набігло повен рот слини. — А на самому вершечку маєте собі… вишня! Мов тільки її з дерева зірвав.
— Еге?! — скрикнули враз Марійка з Дмитриком.
— Їй-богу!.. ходім купимо!
— Ходімо!
— А на шостака візьмемо цигарок, — додав Гаврилко.
— І сірників!
І діти, мов зграя горобців, знялися з місця і покотили вулицею.
— Стережись! — гукнуло щось іззаду і баскими кіньми проскочило повз дітей.
— Лови!.. лови його! — скрикнув Гаврилко, і всі троє щосили побігли навздогінці за саньми.
Дмитрик з Гаврилком вчепилися ззаду за сани і причаїлись. Але, озирнувшись за Марійкою, вони так і зареготались наголос. А де ж: Марійка, наздоганяючи сани, посковзнулась і шубовснула просто в калюжу. Брудна вода стікає з мокрої спідниці, а Марійка стоїть, ще й пальці розгорнула, заваляні в болоті. На лихо почув той регіт візник і шмагнув назад себе батогом. Дмитрик
