хав, мало не плакав, врешті почав пручатися і… прокинувся. Прокинувся і сплюнув. А де ж! Присниться ж таке, змордує, нагодує дрижаками… Тут і так тремтиш весь день, спокою не знаєш, а тут іще сни морочать… Тьфу!.. А все через вечорок отой учорашній у «молодих» українців… От як не хотілось йому йти туди, а треба було… Прохано старших; якось ніяково не піти. Ну ж і наслухався він там! Це… це просто божевільні люди, ті «молоді». Це — кандидати на шибеницю, на кращий кінець! Давай їм зараз усе — і свідому вкраїнську інтеліґенцію, і народню освіту з добробутом, і рідну культуру, і героів, і патріотів, і грушки на вербі, і зірку з неба!.. Ні, він не міг далі слухати, не міг пробувати далі в товаристві шалених, що самохіть ідуть під ніж… Він просто втік з вечорниць, затуливши вуха, озираючись, чи хто не помітив його навіть близько хати, де було зібрання.
Адже й він українець, і він патріот… це доведено не раз і не двічі. Хто, як не він, ще за часів студентства вісім місяців висидів у в'язниці?.. Правда, не в українстві шукати всіх причин того в'язнення, але якось приємно тепер, коли вже лихо давно минуло, залічити тих вісім місяців на карб патріотичного страждання…
Далі — хто, як не він, підтримує молоді таланти, так потрібні «Малороссії»? Адже він не пожалував ста карбованців на видання творів самовродка Рябоклячки, а що творів тих ніхто не купував — на власні гроші набув сотню примірників, щоб послати на село, до своїх, і таким робом довести, що, вірний демократичним принципам, не розриває зв'язків з народом, пам'ятає про його духові потреби… Адже всі знають, що вже десять літ збирається він написати наукову розвідку на українській мові, хоч та мова страх яка бідна, яка нездатна до наукових праць… Він згоджується, що не знає мови… так якось не було часу вивчитись… і через те мусить балакати по-російському, здобуваючись інколи на макаронічні фрази. Але теж відомо всім, що він усе збирається простудіювати трохи українську мову… А на роковинах, на вечорницях хто так патріотично (без жартів!) п'є горілку, так щиро заведе пісні, вдарить тропака?.. А скільки страху набратися, скільки натремтітися, скільки обережности
