ґрунту, йду на село господарювати… Придивляючись ближче до життя села, я пересвідчився, що навіть одна інтеліґентна людина може багато там зробити, скоро потрапить забезпечити собі поважання та вплив. Аби охота, а знайдеться змога приложити руки й до освіти, і до поліпшення економічного та морального стану нашого люду.
— А сила ворожа? А кроти, що стануть підривати будинок твій? А шинкар? А жмикрути всякі? — аж підскакує на місці Хо, трясучи бородою. — Чи ж ти гадаєш, що то жарти?
— Знаю, — веде далі будучий хлібороб, наче відповідає на запитання Хо, — що доведеться мені рахуватися з чималими труднаціями, стріти багато перешкод, але теж багато й віри в мене у свою ідею, багато сили молодої, багато енергії вкладу я в свою працю! П'ю за працю на пожиток країні нашій, панове!
Випито за працю.
— Приймаючи цей тост, — обзивається третій, — додам кілька слів. Пригадайте собі, панове, байку про селянина, що, вмираючи, на в'язці прутів показав синам, яку силу має єдність. Отож єдности, яка робила б нас із кволих навіть одиниць незламаною силою, потребуємо й ми… Важка праця, перешкоди, що неминуче стануть нам на дорозі, усякі лихі пригоди, здолають зламати хоч які сили, хоч яку енергію, і горе людині, що в таких обставинах почувається самотньою, відірваним листком… Отож треба нам цементу, що б нарівні з ідеєю зв'язував нас докупи, а таким цементом уважаю я щирі, чисто братерські відносини межи нами, обопільну поміч, пораду… Опріч двох тостів — за сміливість і за працю — п'ю ще й третій: за єдність!
— За єдність! — торкнулись всі чарками.
У маленькій кімнатці чимдалі стає гучніше. В атмосфері, повній палких речей, сміливих поривань, надій, енергії, повній безкрайої віри в ідею та власні сили, загрітій юнацьким запалом, гарно почувається молодіж. Байдуже їй, що Хо з усеї сили намагається налякати її: то бородою має, з вітром холодним дрижаки посилаючи, то відхиляє заслону, показуючи спокуси й небезпечності, що мріють на шляху життьовому… Байдуже! Палка мо-
