— Розщібай зараз, кажу! — гримнув він.
Параскіца затремтіла і, залякана, почала розщібуватись… Це їй ніяк не давалось, гудзик заплутався в петлиці, руки тремтіли. Врешті сорочка якось розщебнулась і спід неї показались жовтуваті перса, а між ними на чорній мотузочці невеличкий срібний хрестик.
Йон взяв у руку хрестик, подержав його, потер між пальцями і показав Маріцці. Та глянула од печі, похитала головою і нічого не промовила.
Йонові наче камінь з грудей спав. Легше якось зробилось на серці, хоч разом з тим соромно перед дочкою. Та все ще стояла на одному місці, розхристана, здивована й несміла.
— Закрий… закрий перса! Та держись мені хати, не блукай по ночах!
Параскіца зашарілась вся. Сором гарячею хвилею залляв її лице. Вона затулила рукою голі перса і прожогом вискочила в сіни.
Йон ззирнувся з жінкою. Та, з засвоєним в останні часи загадковим виглядом, здвигнула плечима. По тому, несподівано для Йона, пискливим голосом почала жалітися на брехні людські. Може, дівчина нічого не винна, а на неї таке зводять. Правда, чудна вона, нелюдима — та вже й такого не може бути, про яке розказують люди. Глуха Маріора клялася й божилася, що бачила Параскіцу на журавлі од колодязя: стояла вночі проти місяця і все щось наче сіяла на землю. А Іордохі Карабуш жалівся, що щось йому зв'язало ликом ворота і зараз після того коняки заслабли, — вже нічиє діло, каже, як Параскіцине. Наслухалась вона на ярмарку, аж сорому наїлася. А все певне брехні, поговори людські.
Наскільки Йон чудувався, що Маріцца обороняла нелюбиму пасербицю, настільки пригнітило його те, що люди оповідають про Параскіцу. Але той хрест, що він бачив на власні очі? Відьма хреста не носить. А може то мана була — не хрест? Йон не відав, що думати, та не міг заспокоїтись.
Для Параскіци настав чудний і разом з тим важкий час. Усе одмінилося для неї, все стало загадковим, незрозумілим.
Батько очевидячки стежив за нею. Куди б вона не по-
