Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/345

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ного, і формувалося одно велике тіло, гаряче, пітне, дихаюче сотнями ротів. Гарячий людський віддих, змішаний з димом ладану та чадом свічок, сірим туманом висів над головами і здавалося, що ту душну наелектризовану атмосферу ось-ось перетне блискавка, вдарить грім і струсне стіни своїм могутнім гуркотом. Ото ж, коли час наближався до «херувимської», очі розгорялись сильніше, неспокій зростав, в'язи боліли, бо треба було дивитись через голови сусідів, гнітив навіть. Далі трудно було витримувати. Та от все стихло, як перед бурею, і крилос торжественно, спочатку тихо, а далі все дужчаючи загудів: «Іже херувими». Люди стрепенулись. На лиця вдарив наче холодний вітрець. Обличчя витяглися зблідлі, а очі, цілі сотки очей впилися в Параскіцу. Параскіца стояла навколішках і молилась. Вона сама, благаюча та протестуюча проти людської несправедливости, вона сама несвідомо чекала моменту, коли співатимуть «херувимську». І от, як тільки розлягся тихий, а величний хор, щось важке, пекуче покотилося їй під горло і прохалось наверх роздираючим криком. Жах обхопив Параскіцу й обляв холодним потом. Вона ледве здержала той крик. Вона конвульсійним рухом поклала на себе великий хрест і вдарила поклона, стискаючи міцно руки. Невже правда? А люди ждали. Без найменшого руху, з затамованим віддихом, затопивши палаючий зір у лежачу долі відьму. Тим часом херувимська минала, як літня ніч. Морок щез і світло свідомости, що нічого таки не сталося незвичайного, прикро вразило напружену масу. Ще хвилинку люди стояли тихо, немов не вірячи в розчарування, немов чогось ще сподіваючись. Але все було, як і перед хвилею: Параскіца хрестилась та била поклони, а на обличчях оточуючої її жіноти малювався кислий вираз. Юрма ворухнулась, пробудилась од сну, незадоволена та роздратована. Немов досада взяла на Параскіцу, що завела їх в сподіванках.

Дехто зараз же вийшов з церкви на свіже повітря. Йоч був в ажитації та щось з гарячковістю шептав свойому сусідові. Він зирнув на свою жінку; та, засоромлена, здивована, зносила очі догори, немов питаючись у Бога, що ж це таке сталося.

Служба Божа скінчилась. Люди поспішно виходили