божевільним криком. А то видається, що вона стала легкою, такою легкою, як пір'їнка, от-от здійметься вгору й полетить кудись та накоїть лиха. І все кортить зробити щось лихе, погане. Наприклад: полетіти до Прохіри, сісти на її корову, крикнути і, лупцюючи її босими ногами, нестись з розпущеними косами в скаженій гонитві, аж поки налякана худоба не випустить з себе духу… Або поробити щось Маріцці… Перекинути її, наприклад, у сучку… худу, миршаву, з підібганим хвостом сучку… Вона до хати, до страви, холодна й голодна, а її відти: «Циба!.. А не підеш погана!..» Вона до Тодораки, а він її ногою в бік: «Циба, собака…» Вона це може зробити, почуває в собі силу. Але, Господи, що вона? Невже люди говорять правду? Невже вона… відьма?.. Ні… ні, — здригується Параскіца і протирає очі, бажаючи одігнати від себе ті чудні образи й думки. Це вона розпускається, це лихий «дрозку» підступає до неї, бо вона тепер не молиться, бо вона забула тепер Бога. Параскіца хреститься, скупчує увагу і, здіймаючи очі до зоряного неба, побожно приказує: «Тати апостру, каре єша шієрші ла поминд…»
Зза гори випливає місяць, наче визволяється з чорної хмари, що залягла крайнебо. Срібний світ тихо підбирається до виноградника, залазить між кущі, падає на китяги. Звірячі черепи на кілках побіліли і кинули поза себе довгі, рогаті тіні. Виноградний лист вирізується з темряви й ніжно тремтить разом з тонким вусиком у місячному сяйві.
Параскіца не кінчає молитви. Їй видалось, що он той баранячий череп, білий як сніг, моргнув на неї своїм порожнім, витекшим оком. Параскіца напружила зір. Ні, нічого. Вона знов зняла очі до неба, проказуючи молитву, коли з правого боку щось мигнуло. Параскіца зирнула вправо. Там, на довгій тичці, хиталась біла рогата голова корови і виразно осміхалась до Параскіци. Параскіца завмерла. Коров'ячий череп усе осміхався лукаво до неї, вирячившись своїми очима-дірами. Параскіца почула мурашки за спиною…
Щось шелеснуло. Вона, сполохана, обернулась у той бік, але там нічого не було, лиш місячний промінь, мов біла велетенська рука, простягся під кущами до виногра-
