червоні шаравари й почала мити ноги. Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свіже пофарбованих косах, жовтому халаті й червоних шараварах, а підмальовані чорним брови і червоні, теж пофарбовані, нігті на руках і ногах так і блищали до сонця, мов наведені політурою.
Дівчина хлюпалась у теплій воді, коли враз, глянувши на прибережні оселі, вона так і заклякла, зігнута й зацікавлена. Те, що її зацікавило, було не що інше, як троє осідланих коней під ганком вілли, а коло них татарин-провідник немов чекав на когось. Та от від білої стіни будинку відділились дві жіночі постаті, тонкі, високі, мов молоді кипариси, й підійшли до коней. Тут Емене не витримала, вискочила з води й без капців, мокрими ногами перебігла подвір'я, злягла на тин і цікаво виставила голову зза дерева. Серце в неї тьохнуло: вона пізнала Септара — красу кучук-койського парубоцтва, завзятого провідника, образ якого бідна дівчина довго носить у серці, хоч не сміє й очей звести на свій ідеал, як це й пристало порядній татарській «киз». Але тихо! Ось жінки підходять до коней. Септар підставляє долоню, жінка кладе на неї ногу, злегка торкається його плеча і, мов м'яч, вискакує на коня… Тц… тц… тц… крутить головою Емене й чує, як гаряча хвиля крови б'є їй до серця й голови.
— Алла, алла! — думає Емене, — ти справедливий, але чому невірним жінкам краще живеться на світі, ніж правовірним…
Грішні думки путаються в голові у дівчини. А нині Байрам, а нині свято! Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан і нашіптує неподобні думки, і хвилює дівочу кров… Він приковує очі її до того місця, де перед хвилею бачила вона милого й таке — неподібне до власного — життя, і вона не може одірвати їх, хоч уже нічого не бачить там, опріч спустілого місця перед ганком вілли…
За кілька хвилин тупотіння кінських ніг по твердій дорозі збудило Емене з задуми. Вона стрепенулась, сквапно прискочила до частоколу на другому кінці подвір'я й припала лицем до шпари. Серце в грудях тріпалось, як риба в руці, а очі пожадливо захоплювали клаптик до-
