дуже скидалися на цямрину. Друга хатина була трошки більша і з вікон видно було білу церкву серед зелені високих дерев.
Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її та її пакунки зо всіх боків. Врешті вона насмілилась, сіла з краєчку на канапку і почалась розмова, в якій сторожиха намагалась якнайбільше довідатись від Раіси та якнайбільше розповісти їй.
Раіса дізналася, що школа стоїть порожньою ще з посту, коли вчителька злягла та й хутко й душу Богові оддала; он там, у маленькій хатинці, де Раіса буде спати, там мучилась одинока, як палець, вчителька і, коли б не старі матушка, не було б кому й очей закрити.
— Хіба піп старий вже?
— Ні, піп не старий, він удовець, має одну дівчинку-підлітка, старі ж матушка — то мати попова… Багатир, великим хазяйством орудує, а що в селі панів нема — нема де й заробити, то люди йдуть, за що дасть, до батюшки, а більш за гріхи йому одробляють… Тепер зажерся з дяком, ніяк не поділять приносів.
Тут Раіса довідне дізналася про останню сварку попа з дяком, про те, що й коли сказав піп дякові, що одповів йому дяк, що з того вийшло, і як та історія одбилась на кривій Семенисі, чоловік якої доводиться братом у других дяковому кумові… Оповідання Тетянине, як хвилі од вкинутого в воду каменя, все ширшими й ширшими кругами розходилось по селу, займало масу людей, захоплювало далекі кутки й плутало такі деталі різних сторін життя, що в голові Раісиній все змішалося, і вона перестала слухати гомінку сторожиху.
Розташувавшись абияк нашвидку в своїх двох покоїках, впорядкувавши свою дівочу постіль, Раіса рано лягла в ліжко. Та спати не могла. Свічка блимала на столику в головах, а вона, витягшись під свіжим рядном, водила очима по дощаних соснових стінах тісної хатини. При тьмяному світлі стіни ще тісніше обступали Раісу, ще більше нагадували колодяжну цямрину. Раіса лежала на дні колодязя, а там вгорі, куди світло ледве доходило, починався світ і життя.
Життя!.. — вона думала про нього. От їй уже три-
