вони обережно спускалися з гори, недалеко від них блимнули два вогники і в ту ж мить зникли.
— То лис, — пояснив мелник.
Врешті вони зупинились. Мелник викресав вогню і освітив вузьку, як лисяча нора, печеру.
Тут, видно, недавно були люди, бо лежала купка сухого листу та кілька грубих вербових полін.
Мелників плян був дуже простий: зв'язати невеличкий пліт, аби міг здержать двоє людей — і в темну ніч, ховаючись од козаків, переплисти у плавні. А там уже безпечно. Коли б не стало прихованого тут матеріалу, можна роздобути на березі річки. Аби обережно.
І одноокий Яким подав Остапові жмут мотуза та паляницю, попрощавсь і зник у імлі.
Соломії дуже сподобався Якимів плян. Вона мала охоту зараз таки в'язати пліт.
При світлі воскової свічки, що вони роздобули у млині, вони взялися до роботи і так захопилися, що забули про втому та сон. Та матеріалу було недоволі для плота і треба було одкласти роботу.
Другої днини Остап пустивсь на розвідки. Показалося, що їхній сховок був у макітрі, але доволі було злізти на гору, як саме тут, мало не під ногами, ніс бистрі води Прут, вгинаючись у берег коліном і ховаючи обидва кінці за високими береговими виступами. Місце справді було вигідне для переправи, бо доволі було кордонному козакові загнути за виступ — і коліно річки зникало йому з очей.
На березі валялись галузки, уламки дощок і навіть цілі верби з корінням, викинуті на берег повінню. Над плавнями чорними пасмами повз дим.
Тільки вночі Остап з Соломією зважились податися на берег. Вилазячи з макітри на гору, вони побачили червоне крайнебо, наче сходив місяць.
— Що за мара, — обізвався Остап, — адже тепер не місячні ночі!
Та Соломія, що встигла вже злізти, раптом одхилилась, мало не скрикнула:
— А дивись!.. дивись!..
Остап глянув і остовпів.
Перед ним, на крайнебі, стояли високі вогняні гори. Та
