Серце в Соломії упало, руки звисли безвладно. Та не надовго. Новий приплив енергії, шалена відвага поняли її волю, і вона кинулась вперед, розхиляючи й ламаючи очерет з сліпою завзятістю зраненого оленя. Од часу до часу вона кликала Остапа. Одповіді не було. Вона почала кричати на всю міць легких в надії, що коли не Остап, то хтось інший почує її. Не могло ж бути, щоб вона так далеко відбилась од берега, де проходили часом люди. Шум комишу перемагав її. Налякані чужим голосом птахи з тривожним писком крутились над головою в Соломії. Комиш шумів. Він їживсь перед нею, тіснив з боків, настигав ззаду, ловив коріннями за ноги, колов і різав шерстким листом. Жовтий, гладкий, високий — він глузував з неї, помахуючи над її головою рудим чубом. Соломія чула до нього зненависть, як до живої істоти. Він дратував її. Коли б у неї був серп або ніж, вона різала б його доти, поки б він не поліг увесь або вона сама не впала трупом. Соломія накинулась на нього й почала трощити з злістю, з озвіренням, як свого ворога.
Вона рвала його, ламала, крутила і била ногами, а він згинавсь, упирався, зчіплювався вгорі китицями, ранив їй руки й тільки корінням тремтів, немов од скритого реготу.
Соломія знесилилась і впала. Їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали й очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети. Значить, нема виходу; вона мусить тут погибати, а Остап через неї десь у другому місці. Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить, хворий і самотній у пущі, й вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя — і вона заплакала.
Тим часом короткий осінній день гас, з плавнів вставала ніч. Спочатку морок поліз споміж очеретів, а за ним дихнули озерця й купини білим туманом.
Ставало вогко й холодно. Поночі нічого було рушатись. Соломія сиділа, обнявши голову руками, й думала. Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї,
