дав кожний кусник дроту, міді, заліза… Все видавалось йому незвичайним. Аж ось межи всілякими струментами вгледів він кругленьку, невеличку штучку, котра якось то дивно стукотіла і сичала. Спершу подумав він, що то йому почулося. Вхопив машинку в руки, приклав до одного вуха — стукотить; приклав до другого — не вгаває. Холодний піт обілляв бідного кравця. Йому видалось, що в тій кругленькій штучці сидить нечиста сила, і не довго думавши, зо всієї сили кинув нею об стіну, а сам, не озираючись, вибіг з кімнати, хрестячись та читаючи молитву.
— От воно що! — думав він, — от чого коханий тесть зачиняється в хаті, ховається від людей! Не дарма ж жінка та діти витрутили тебе з хати! Спізнався з чортом і зачинив його в машинці! Годі! Не хочу жити під одним дахом з чортякою! Ще, борони Боже, на суд потягнуть!..
Вернувшись додому й побачивши, що його праця попсована, старий Петро аж за голову взявся з туги. Стільки праці, стільки часу пропало марне! А тут ще дурний зять кричить, що не хоче жити в одній хаті з чортом. Нещасний Гельє зв'язав у вузлик своє майно і вибіг з хати на вулицю.
Тяжко йому було. Він думав:
— Я старий, немощний… Прийде незабаром смерть і разом зо мною покладе в домовину і мою думку… І я не зроблю людям того добра, яке можу зробити. А тут ще ніхто не йме мені віри, всі цураються мене, мов божевільного. Що мені робити бідному на світі?.. Ось що зроблю: піду до судді, попрошу його, щоб замкнув мене в тюрму. Там вже ніхто не перешкоджатиме мені.
Так подумав та й пішов до судді.
Суддя тількищо скінчив свою роботу і хтів іти обідати. Побачивши нового прохача, він дуже здивувався.
— Добродію! — сказав Гельє, — зробіть мені велику ласку: звеліть мене ув'язнити.
Почувши таке дивне прохання, суддя здивувався ще більше: він подумав, що старий збожеволів, і пильно глянув на його.
— Чого ж тобі так забажалось тюрми? — спитав він.
— Я, бачте, мушу скінчити одну дуже важну роботу,
