поможе, біди не поправиш. Випорпав яму, поклав осла, засипав піском, сів над могилою й плаче. Плаче й не може спинити сліз, що так і ллються на гарячий пісок. Коли так згодом надходить якийсь караван. Ревуть верблюди, летить хмара піску, мотаються горби верблюжі. Побачив отаман, що щось чорніє в пустині, спинив караван. Підходить, аж там сидить білобородий дервіш над свіжою могилою й плаче. Вклонився отаман. «Чого так плачеш невтішно, старче?» питає. «Як же не плакать, ефенді, як не вбиватись… Умер… Ще вчора живий був, здоровий, а нині лежить, захований в землю»… Й заплакав сильніше, бо людський голос витиснув з серця рясніші сльози. «Не плач, чоловіче Божий… потішся. Усе живуще має однакову долю, все, що живе — мусить врешті померти», — потішає отаман. Підійшли купці з каравану, розділили горе старого, потішили ласкавим словом, а врешті проказали молитву над гробом, хто кинув гроші на свіжу могилу, хто хліба для старця — й поїхали далі. А дервіш усе сидить на тому ж місці, сумний, невтішний, не знає, як повернути до шейха, занести вістку про нещасливу долю осла. Вже й другий караван надходить. Питають, що сталось. «Ой, поховав… — одказує дервіш. — От тільки сьогодні піском засипав»… І показав рукою на свіжу могилу, говорити не може за слізьми та жалем…
Рустем урвав і обвів слухачів оком. Всі були скупчені та зацікавлені. Чорна кава стигла у філіжанках, сині струмочки диму ліниво здіймались з люльок, і причаївся жар в печі під сивою шапкою попелу. Бекірові очі горіли, як дві жаринки, червоні вуха світились, як місяць на сході.
— Ну, — почав знову Рустем, — побачили ті, що на могилі гроші, десь, певне, недурно їх люди наскидали, поклали й свою частину докупи, наскидали старому харчів, лишив хтось рушник, щоб бідний дервіш в пустині міг до намазу умити руки, й подались у свою путь. А дервіш лишився. Сидів він день. Сидів він другий в глибокій жалобі, вкінці заспокоївся трохи і думки обсіли стару його голову: чи варто вертатись до шейха? Та й з чим вертатись? Діла не справив, осел пропав… Тільки розсердиш шейха. Чи не краще лишитись на
