і підсідає. Баришні потомились? Може ми змерзли? Хочемо чаю? Ні, він рішуче має до нас симпатію, що видко з його обличчя, і хоч він трохи напідпитку, але це ніскільки не вадить, а помагає навіть взяти одразу теплий, сердечний тон. Він радить дамам спочити, заснути. Він так нахиляється до мене, повний ймовіри, і потішає, що йому добре живеться на світі. Просто сказати — таки нічого. Має два фаетони і четверо коней. Звощик на три повіти. Сьогодні тут, а завтра там. Схоче їхати — їде, не схоче — наймит за нього в дорозі, а він має іншу роботу. За неї бере на місяць двадцять вісім рублів. — Яка ж то робота? — Так… служба така собі… Він таємничо всміхається, мнеться, але видко, що його кортить. Ну, що тут довго: він тайний агент. Служить в поліції… Це «тайний агент» б'є йому в голову, наче горілка, він стає важним, гугнявить, розсовує ноги і руки, займає більше місця на лаві. — Ото! скажіть на милість! як же він робить свою роботу?
Тепер, коли нам стало відомо, що він «особа», одвертість з нього аж пре. Він добре знає свою роботу… З жидами він жид, бо знає жидівську мову, з мужиками — мужик. Встряне в компанію, скрізь він своя людина — і вже знає, хто чим займається, хто про що думає, хто чого хоче. — Чого ж хоче мужик?
Він нахиляє лице до мене так, що я чую горілчаний дух, ставить очі у стовбур і аж співає:
— Зе-мель-ки-и!..
Опріч того, «він» проти правительства. Просто ненавидить. Навіть… Тут він починає хіхікати стиха, гойдається з боку на бік, сміх його душить і не дає говорити. Нарешті видушує з себе: дів-ча-та… ха-ха! навіть дівчата… проміж собою… про політику гомонять… Хі-хі-ха-ха!..
Але все те пусте. От недавно він мав одно діло. Серйозне. Екс-про-прі-а-ція. Може чули? Пристав до компанії. Сім хлопців, молоді ще, несміливі. Самі нічого не можуть зробити, бояться. Вже що він намучився з ними, поки підмовив. Він сміливий, жвавий, вогонь — може ми самі це помічаємо — йому й повірили, за ним пішли. Пішли грабувати пошту, а поліція знала про все і всіх накрила, наче курчат. — Усіх накрила? — Усіх на-
