спокійно дивиться у всі чотори вікна, стиха шумить самовар у куточку, а мені тепло, не хочеться встати і думка ліниво питає: невже ціла родина тільки з трьох душ?
Стасік чудова дитина. Коли він спинивсь на порозі в столову на худих ніжках і я побачив його широкі, готові світ ввесь поглинуть очі, він був як квітка на тоненькій стеблині, що пнеться до сонця. Ми дуже скоро зійшлися. Він помагав мені розкласти речі в призначеній для мене кімнаті, робив це з великим запалом, розчервонівся і ввесь час не вгавав. Тепер я дізнався, що в родині є ще й четвертий — мама. «Мама Костуся». Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну, а татко найняв пана навчителя. Така стара дивачка! Правда? Бо вчитель краще. Правда? Нащо йому бонна, коли йому вже — постійте — скільки?.. — сім років, дев'ятий… ах, ні, він помилився: сім-восьмий. У Тадзя з Підгаєць є бонна… пан навчитель не знає? — така дурна гуска! Він в неї питає — нащо сотворені бідні? — вона не знає. Він в неї питає: нащо сотворив Бог «moskalòw», що Польщу забрали? Чому Бог не встидався, як творив людей голих, а людям сором ходить без сорочки? Вона нічого не знає. Вона тільки кричить. Така дурна гуска. Не правда ж?
Ввесь час усякі питання стрибали по хаті, вертілись круг мене, і нахилялось близько до мене тепле обличчя разом з парою променисто-цікавих очей.
Врешті ми все розклали і прибрали мою хатинку. Я був наче у себе. Тільки дві речі стояли в хаті чужі і навіть наче ворожі: біла дубова шафа, наглухо закрита, і довга незграбна скриня, застелена зверху сільським, домашньої роботи, килимком.
До обіду «мама Костуся» не вийшла. Ми розмовляли тільки з паном Адамом. Стасік часто блискав очима і щось питав. Панна Анеля мовчала, держалась сухо і наче осторонь. Вона керувала обідом, набирала нам страви, одсилала обід у хату «старої пані», але з нами не вступала в ближчі стосунки, так що я раз тільки
