між якими вилась дика малина. Спідні галузки смерек, тонкі й посохлі, звисали додолу, як руда борода.
Сум знову обняв Івана. Він знову був сам. Марічка не йшла. Закурив люльку і вдивлявся в вогонь, щоб чим-небудь скоротити чекання. Мусила ж врешті прийти Марічка. Йому навіть здавалось, що він чує її ходу і тріск під ногами гіллячок. О! врешті вона… Хотів встати і піти їй назустріч, але не встиг.
Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з ліса вийшов якийсь чоловік.
Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана.
Тоді Іван зразу його пізнав. Се був веселий Чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере.
Чугайстир добродушно всміхнувся, кліпнув лукаво оком і поспитав Івана:
— Куди побігла?
— Хто?
— Нявка.
«Се він про Марічку, — з ляком подумав Іван, і серце сильно закалатало йому в грудях: — ось чого вона зникла!..»
— Не знаю… Не видів, — байдужно обізвався Іван і запросив Чугайстра:
— Сідайте.
Чугайстир сів на пеньок, обтрусився з сухого листу і простяг до вогню ноги.
Обоє мовчали. Лісовий чоловік грівсь коло ватри та розтирав собі круглий живіт, а Іван думав уперто, яким би чином довше затримати Чугайстра, щоб Марічка якнайдалі встигла втікти.
Але Чугайстир сам допоміг.
Підморгнув до Івана лукавим оком і обізвався:
— Може б ти трошки пішов зо мною у танець?
— А чому б ні? — радо піднявся Іван.
Докинув у ватру смеріччя, поглянув на постоли, обсмикав сорочку на собі і став до танцю.
Чугайстир поклав волохаті руки на боки і вже хитався.
