Часом неприємно вражала вітрина, де новий чорний оксамит покривали годинники, брошки, шпильки і перстні. Все воно було витерте і старе, з слідами рук хазяїв, тепер вже мертвих, і той померхлий метал ховав у собі багато історій.
В одному місці зібралась юрба, переважно жінки. Вони збилися круг візка, як чорний бджоляний рій. Якийсь ставний добродій висунувсь над ними, стоячи на візку. Я здалеку бачив його білу манішку, фрак і руді баки на обличчі міністра. Він щось говорив до юрби. Здіймав руки до неба, простягав до людей, і його голос гудів з переконанням і з натхненням. Я рішив, що то проповідник, що він говорить про марність всього живого перед жорстоким лицем природи, перед невблаганністю смерти. І я підійшов до юрби.
Але як же я здивувався, коли побачив, що ввесь перед візка заставлений був гарними скляночками в золотих етикетках, і що пишний добродій простягав над юрбою до неба ті самі блискучі склянки.
— Сіньйори і сіньйорини!.. — випускав він глибоко з грудей і од самого серця, — сіньйори і сіньйорини! Ви бачите тут одно з дійсних чудес сучасної косметики. Оця помада є найпевніше средство заховати молодість і красу. Легким шаром ви втираєте на ніч її в лице, і рано встаєте свіжі, як од роси троянда… Кожна склянка — чотири сольдо[1]…
Він тицяв їх в руки жінкам, брав нову склянку і підносив її над головами юрби, в блиск південного сонця.
— Сіньйори і сіньйорини! Молодість і краса — тільки чотири сольдо!..
А чорні жінки, вкриті крепом жалоби, тіснилися круг візка, і ті жахливі, мертво блискучі очі, що не вміщались в орбітах, що замкнули у собі розхитані стіни, вогонь, трупи найближчих і могли б дати фотографію катастрофи, стежили пильно за кожним рухом рудоволосого шарлатана й ловили вухом, ще повним грому пекельної ночі та криків смерти, його натхненну промову:
— Сіньйори і сіньйорини!.. Ви бачите одно з дійсних чудес… Тільки чотири сольдо за молодість і красу…
- ↑ Сольдо — дрібна монета, щось із 2 коп.
