Ця сторінка вичитана
IV.
Сліз!… сліз!…
Повідають люди: „Як ліпив людину,
Бог зросив водою пересохлу глину;
Та підкрався демон; видушивши воду,
Підмісив він сльози в людськую природу.
„Через те нас нудять смути та печали.
А єдиний спосіб, щоб вони мовчали —
Виплакать їх щиро, голосно чи тихо,
Щоб із слізми разом вилилось і лихо“…
Ох, міні тим ліком погоїтись трудно:
Сліз міні немає, а в душі так нудно.
Вже й душа згоріла, а сухії — очі;
Серце перетліло, а ридать не хоче…
V.
Шкляне щастя.
(Варіяція на Абуль-Алю X-XI в.).
Звідкілясь лунає сміх…
Хто там може реготати?!
Людям треба на землі
Тілки плакати й ридати!
Щастя нашеє — шкляне́…
Ні! для шкла бувають ліки:
Шкло поб'ють — і знов зіллють,
Щастя б'ється — вже навіки.
