Радянська машина „К-4“ робить блискучий переліт Харків–Тифліс за десять годин і п'ятнадцять хвилин. „Меркур“ над Бєлорєченським перевалом. Ми бачимо Ельбрус із заходу. Над сніговими верховинами. Сочі. Делеґати вже в Тифлісі. Великі мрії батрака Северина і кавказька Рів'єра
Щодалі мла яснішає, і Голуб, що сидить ліворуч од мене, погоджується зо мною:
— Це справжня гора!
Усенко хапає бінокля, з неохотою передає Халяві, і ми по черзі дивимось у вікно кабіни. На далекій відстані від нас, кілометрів за сто, виринають похмурі снігові велетні й ледве помітно колисаються над обрієм. Великі хмари оточують найбільшу гору і наче ховають її, як таємницю, од погляду людського. Тільки вітер не згоджується й зухвало розриває одежину гори, відкриває її чорні скелі, оголює блискучі снігові плечі і, зрадівши, тікає геть.
«Меркур» навпростець мчить до Чорномор'я.
Гора Гостра, нарешті, відкривається нам і, впершись гострокутньою верховиною в небо, невесело вітає нас. Її немов хвилює зустріч із металічною машиною. Вона не знає, що робити в цьому випадку. Спершу вона ховалася під запоною пари, тепер же, щоб роздивитися на несподіваного гостя, вона розгорнула свої плечі, відкинула хмарну шаль і, ставши навдибки, дивиться в вічі.
