калатання, хай христосуються, цілуються, — це все не до нас!
«Меркур» кинув зухвалий виклик із височини. Він зробив полувіраж над собором, заглушив своїм гуркотом дзвони і стрибнув у самісіньке небо, до сатани й бога. Внизу промайнули дрібні краплинки свічок на пасках — то досвячували. Кілька сот людей повернуло голови, здивовано поглядаючи: хто це може літати в таку «святу ніч»!
Ми промчали, як чорти й завернули понад морем.
Природа ще спала. Лише за горами з'явилося сонце, сипнуло своїм промінням по хребтах і розбудило все. Стара берегова лінія знову почала крутитись унизу. Химерні будиночки, будови, садочки, засаджені овочевими деревами, рівні стовпчики кипарисів понад стрімкою залізницею — все це прикрашало краєвид і змушувало дивитися безперестану.
Снігові хребти постали ліворуч од нас. Троїстий розсів проміння збагатив фарби горішнього Кавказу. Льодовики палали чистою чепурною білявістю і голубими тінями на зворотньому боці гори. За ними чорними трикутниками й квадратами ломилися скелі, нагромаджувались одна на одну і губилися в зеленій порослі Альпійських лук та отав. Нижче росли чатинні ліси, що змішувалися з листвяним.
Ближче до нас перегиналася долина і крутим заломом лізла до нас, утворюючи нову гору, останню на узбережжі. Узлісся іноді ставало над безоднею й тривожно розпластавши віти, махало ними, боячись упасти.
І от сірі, зелені, голубі фарби минають повз нас. Різні геометричні форми дивують своїми раптовими змінами і за кілька хвилин зникають. Море поволі золотіє — то сонце накриває його золотою мережею густого проміння і грає на хвилях.
