друкувати його, і двадцять років його ймення залишалося невідоме в літературному світі.
Треба визнати, що на таку долю Фрост вповні заслужив. Провінціяльний недовчений міщанин, він писав слабенькі вірші, безталанні й неоригінальні — здебільшого наслідування старих англійських класиків. Отже, це й не заслуговувало на увагу ширших кіл читачів. Фрост, як і в житті, метушився в поезії, шукав собі сталого призначення, аж нарешті знайшов його після того, як визначив свою професію в житті.
1912 року Роберт Фрост поїхав до Англії й уперше зустрівся з літературним критичним оточенням. Він ризикнув здати там до видання свою першу збірку «Хлоп'яче бажання», що її надруковано в Лондоні. В книжці не було нічого дуже цінного — бліденька лірика з наслідуванням Бровнінга, але англійських читачів, особливо ж письменників, зацікавило те, що Фрост писав не англійською літературною мовою, лише грубуватим «вуличним» діялектом американської провінції. Це було чимсь незвичайним для англійців. Саме той факт, що американська поезія може мати свою, відмінну від англійської, форму, спинив на собі увагу літературного Лондону. Книжку спіткав певний успіх.
Підбадьорений цим успіхом, Фрост зрозумів, що його місце саме в американській літературі, що народжувалася, і перестав наслідувати англійських поетів, вкладаючи в свою американську форму американський зміст, американську ідеологію. Саме ідеологію дрібного фармерства Нової Англії. Група селянських штатів Нової Англії почувала на собі наступ індустріального Нью-Йорку, може, ще міцніш, ніж середній захід — наступ Чікаґо.
Ті фарми, що на них мирно й з достатком жили діди Фроста, вже не можуть прогодувати його сучасників. Залишились тільки мрії про селянський добробут щасливої Нової Англії, і ці мрії, як і процес їхнього
