Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/194

Ми там були, щоб охороняти Вашінґтон, —
Ми всі були зелені.
Я ніколи до того не бував у театрі в житті,
Я не знав, як заховуватись.
Я не бував уже більше й з того часу.
Я зараз бачу так ясно, як свій капелюш, ту ложу, де він сидів,
Як його застрілили.
Я кажу вам, пане, і був же там переполох,
Коли ми побачили, в якому становищі наш президент!
Не бачив я в житті салдата, щоб не любив його.
Так, пане, його погляд трудно було забути.
Це була повстримана людина,
Старий фармер.
Все було гаразд, розумієте,
Та він зовсім не був жевжиком,
Ні з якого боку;
Xудолиций, довгошиїй,
Із якимись такими опуклими устами.
І він був веселий дядько — завжди всміхався;
Він не був такий високий, щоб хлопці не могли говорити з ним по-свойому.
Як я одлежувався в шпиталі,
Він приходив і казав «Ти виглядаєш тут гарно»,
Похвалював нас, знаєте.
І він все був близько й балакав з хлопцями.
І він все балакав так добре, так щиро —
Ось чому я називаю його фармером.