Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/323

Я знаю, вони не повернуть назад.
Більш певно, ніж те, що сторіччя не повертають назад,
Аніж повертають назад ті хвилі,
Що кидають великий корабель на скелі
Й трощать по-дикунському його кістки.
Смерть причаїлась в очах неминучої примари.
Вони приняли виклик
I пнуть вперед, готові вмерти,
Їхні перса голі.
Вони перекували свої кайла в мечі,
Свої пили в ножі.
Їхні очі мов цвяхами прибито.
Вони бажають вмерти.
Смерть їм барабанщик:
Барабанить над невідомими могилами
Всіх гноблених.
Мов лантухи на їхніх спинах,
Згинають їх
Невимовні столітні страждання;
Катування віків обтяжують їх;
Неуявні, нестерпні злидні,
Що їхню кров розлито
Під ногами Гноблення.
Революціє, темний і таємничий Янголе,
Ти лише служниця, що підносить голову побиту;
Жалібниця, що витирає кров з уст мученика
Й дає бунтареві напитись животворної води;
Спасительниця й Захисниця;
Помічниця й Звільнительниця;