з існувавшим ладом, лише критика його; але треба ж мати на увазі, що така критика — явище законне й поступове для часу зародження пролетарської свідомости. Вона свідчить про наближення доби активної класової боротьби.
На нашу думку, Маркгама можна б порівняти (з деякими застереженнями) з першими народниками-інтелігентами в російському та українському мистецтві, що для їх також характерною була критика в художніх формах сучасного їм громадського ладу.
Свого часу «Людина з рискалем» Маркгама викликала сенсацію, збурила громадську опінію в Америці. Критика навіть назвала цей твір «бойовим кличем наступного тисячоліття». Пройшли всього тільки десятки років — і Америка почула нові, дійсно бойові кличі з уст своїх пролетарських митців. Але й значіння для свого часу цього першого клича не можна нехтувати. І Маркгамові, не сучасному, а Маркгамові кінця минулого й початку нинішнього століття, по заслузі належиться місце серед небагатьох предтеч американської новітньої поезії.
Зігнутий тягарем століть, схилився
Він понад рискалем і стежить ґрунт.
В його обличчі порожнеча літ,
І світовий вантаг на його спині.
Хто вбив його для радощів, розпуки,
Зробив істотою без суму і надій,
Тупим і приголомшеним, волові братом?
Хто опустив цей худоб'ячий щелеп?
Чия рука назад чоло прибила?
Чий подих вигнав світло з його мозку?
