Воно́-то не яка́ біда́ и ва́шу слове́сность перечи́тувати, и до васъ у городи́ навідуватись, тілько не тре́ба вамъ по́вноі віри дава́ти, а свого́ хуторсько́го смаку́ й ро́зуму тре́ба приде́ржуватись. У насъ по хутора́хъ бага́то е люде́й, кото́рі бува́ли всю́ди по світа́хъ, и про Шекспи́ра, такъ якъ про рідного дя́дька, зъ ва́ми розмовля́тимуть, а про-те́ беззако́нноі ро́скоши й пихи́ въ хуторі своі не пуска́ють и люде́й неписьме́ннихъ до не́і не ва́блять. Ти́мъ-то й я оце́, взя́вшись до писа́ння листівъ на всю Украіну, ра́ю земляка́мъ своімъ коха́нимъ одъ тіі́ ха́лепи остерега́тися. Коли́ до вподо́би кому́ чужозе́мня кни́жка, чита́й іі́ и знай, я́къ що́ на сві́ті діетця. Коли́ чоловікъ чужозе́мній въ ха́ті тра́питця, розмовля́й зъ нимъ и про вся́чину роспи́туй. Коли́ й само́му лу́читця заіхати въ дале́кі сто́рони, — обома́ уши́ма слу́хай и очи́ма диви́сь, що́ воно́ й я́къ тамъ діетця; а ледащи́ці мо́ди въ хутори́ не приво́зь, во́лю шану́й и въ городя́нську нужду́ черезъ ро́скішъ не вска́куй. Хочу же бъ и всі ви пороби́лись письме́нними и, якъ тамъ ка́жуть, просвіще́ними; хочъ би книжки́ Німе́цькі такъ якъ спра́жні Ні́мці почи́тували, а про-те́ свое́і мо́ви рі́дноі и свого́ рідного зви-
