Я не ворожбит, Месуа! Прощавай! — Ну, Акело! — ще раз закричав він, — гони череду до села!
Буйволи вже давно чекали з трівогою, щоб їх пустили в ворота: як вихор понеслися вони на натовп людей, котрі тікали на всі боки.
— Пощитайте їх — закричав зневажливо Моуглі, — може я вкрав ваше добро! Пощитайте, бо вашим чередником я більше не буду. Пощитайте, людські діти, і подякуйте Месуа, що я не прийду до вас з моїми вовками, щоб поганятись за вами по улицях.
Він повернувся і пішов з самітним вовком. Коли він глянув на небо, вкрите зорями, то відчув себе щасливим.
— Тепер вже не доведеться мені спати в сільцях, Акело! Дістаньмо шкуру Шер-хана і підемо… Ні, не будемо ніякого зла робити селянам — Месуа була доброю до мене.
Коли місяць зійшов над долиною і залив її сріблястим світлом, селяне з острахом дивилися, як Моуглі йшов з двома вовками. Він ішов твердими, сміливими вовчими кроками, такими, що непомітно скорочують одну за другою милі. Селяне кинулися до церкви, почали ще дужче дзвонити в дзвони, та вибивати в черепашки. Месуа плакала, а Булдео все прибріхуючи, дійшов до того, що оповідав вже, як Акела стояв перед ним на задніх лапах та говорив по-людськи.
