тигрову шкуру на плесковатім камені, де звичайно сидів Акела. Він прикріпив її чотирма ломаками бамбуку і почав на ній танцювати, та співати про свою побіду.
Акела ліг на шкуру, а коли Моуглі скінчив, то він виголосив заклик Ради: — Дивіться, дивіться уважніше, о вовки! — цілком так, як робив се в той час, коли Моуглі в перший раз сюди привели.
З того часу, як Акелу скинули з урядування, родина лишилася без голови і кожний полював сам собі. Але не дивлячись на се, всі звірі по звичці відповіли на заклик і почали збіратися. Де-які вовки кульгали, се трапилось від капканів та куль з рушниць, инші були худі і кволі від того, що не було чого їсти, а де-яких то й зовсім не було видно. Але всі, скільки ще лишилося їх, зібралися на Скелю Ради і побачили смугнасту Шер-ханову шкуру та його величезні лапи, що звисали з гострими кигтями.
— Дивіться уважніше ви, вовки! Чи здержав я своє слово? — промовив Моуглі. І вовки завили:
— Так!…
А один з них, весь оскублений, закричав: — Будь нашим головою, як і давніш, Акело! Будь отаманом нашим, людська дитино! У нас безладдя, ми безсильні і всі ми хочемо знову бути вільною родиною.
