Був жаркий вечір в Сеонійських горах. Перед семою годиною Вовк прокинувся, позіхнув і розправив одну за другою лапи, що потерпли йому від денного сну. Вовчиха лежала, уткнувши морду в землю, а четверо вовченят бурушкалися та скавчали коло неї. Прохід в лігво був осяяний місяшним промінням.
— Ну, — промовив Вовк, — час вже рушати на полювання.
Раптом маленька постать з пухнастим хвостом з'явилася коло проходу, і почулося жалібне вищання.
— Хай щастить тобі в сьому, могутний Вовче! Хай доля пошле щастя твоїм шляхетним діткам і дасть їм міцні й дебелі зуби! І хай не забувають вони, що на світі єсть і вбогі і голодні…
Се був шакал — Табаки, що скрізь тільки й знав, що жебрачив. Вовки в Індії зневажають Табаки за те, що вони кожному намагаються зробити якусь прикрість і їдять усяку нечість коло сел. Але, разом з тим, всі, навіть найсильніші звірі, бояться Табаки, бо вони між иншими звірями в нетрях найбільш
