руки вхопили його за руки і ноги, потім купа вітей упала йому на обличчя, і нарешті із здивованням побачив він крізь тремтячі віти дерев, як Балу скочив на ноги з таким страшенним ревом, що певно всіх збудив в нетрях, а Багіра, вищиривши зуби плигнула на дерево.
Малпи радісно заверещали і кинулись на верхні віти, куди Багіра не могла дістатись. Вони всі кричали: »Вони звернули на нас увагу! Багіра звернула на нас увагу! Всі в нетрях захоплюються нами і дивуються нашому хистові!«
І почали вони перескакувати з одного вершечка дерева на другий. Розказати про се цілком не можливо. На вишині п'ятидесяти, семидесяти, а то й сотні футів над землею вони мають свої шляхи, і прямі і поперечні; ті шляхи, то вищі, то нижчі за гори, і тими шляхами вони можуть подорожувати, коли потрібно, то й цілу ніч. Дві найсильніші малпи вхопили Моуглі під руки і скакали з ним з одного вершка на другий, а кожний плижок був не менш двадцяти футів. Коли б вони були без нього, то могли б бігти вдвоє швидче, але вага хлопця перешкоджала сьому. Ся дика подорож вливала захоплення в душу Моуглі, хоч і почував він страшенну тряску, нудоту і біль в голові. Коли ж він побачив, як високо од землі несуть його і що