пана і осьмілювалась нашіптувати йому на ухо більш або меньш злощасні віщування.
От таким то робом повстав февдальний соціялїзм, що був почасти жалїстною піснею, почасти пашквилем, почасти відгомоном минулого, почасти погрозою на будуче; він часом утрапляв в саме серце буржуазії гірким і дотепно-вразливим присудом, але завжди робив сьмішне вражіннє своєю цїлковитою нездатністтю зрозуміти ходу сучасної історії.
Держучи в руці жебрацьку торбину пролєтаря, вони вимахували нею, як прапором, щоб збірати круг себе нарід. Але скільки б разів він не зібрав ся, він спостерігав на йхнїх плечах февдальні клейноди і розбігав ся з голосним зневажливим реготом.
Частина французких леґітімістів і молода Анґлія виставляли цю кумедію найкраще.
Коли февдали доводять, що їхній засіб визискування мав иньший вигляд від буржуазного, то вони забувають тільки те, що вони визискували серед зовсїм иньших, вже минулих, обставин і умов. Коли вони кажуть, що за їх панування не було сучасного пролєтаріяту, то вони забувають тільки те, що як раз сучасна буржуазія була конечним паростком їхнього суспільного ладу.
А проте вони так мало ховають реакційний характер своєї критики, що головне їх жалїннє
