розворушити цїлу свою духову істоту, зворушити своє чутє, напружити свою уяву, одним словом, мусить сам не тілько в дїйсности, але ще й другий раз, репродуктивно, в своїй душі пережити все те, що хоче вилити в поетичнім творі, пережити як найповнїйше і найінтензивнїйше, щоби пережите могло вилити ся в слова як найбільше відповідні дїйсному переживаню і в кінцї попрацювати ще над тим, уже зовсїм технїчно, щоби ті єго слова уложили ся в форму, яка би не тілько не затемнювала яркости того безпосереднього переживаня, але ще в додатку підносила-б те переживанє понад рівень буденної дїйсности, надавала-б йому коли вже не якесь висше, символїчне значінє, то бодай будила в душі читача певні суголосні тони як части якоїсь ширшої мельодиї, збуджувала би в нїй певні тривкі вібрациї, що не втихали-б і по прочитаню твору, вводили би в неї хвилюванє згідне з єї власними споминами і таким робом чинили би прочитане не тілько моментально пережитим, але рівночасно частиною, відгуком чогось давно пережитого і похороненого в памяти. Єго суґґестия мусить проте зворушити так само внутрішню істоту читача, вводячи в неї нове зерно житєвого досьвіду, нове пережитє і рівночасно сцїплюючи те нове з тим запасом виображінь та досьвідів, які є активні або які дрімають в душі читачевій. Сказавши коротко: поет розширює зміст нашого внутрішнього я, зворушуючи його до більшої або меншої глибини.
Учений не сягає так глибоко, а бодай не мусить сягати. Він відкликаєть ся до розуму. Єго мета — розширити обсяг знаня, поглубити розумінє механїзму, яким сплїтають ся і доконують ся явища. Правда, і тут єго суґґестия звичайно не є часто розумова, хиба денебудь у математицї. Аджеж наші розумові засоби підлягають тим самим псіхічним законам сцїпленя, ассоцияциї образів і ідей, як усякі иньші; значить, усяке нове сцїпленє, яке до нашої розумової скарбницї вносить виклад ученого, мусить розривати масу старих сцїплень, які там були вже давнїйше, значить, мусить зворушити не тілько чисто розумові, льоґічні звязки, але весь духовий орґанїзм, значить і чутє, що являєть ся постійним і неминучим резонансом всякого, хоч би й як абстрактно-розумового духового процесу. Та сего не досить. Аджеж учений викладаючи нам здобутки науки мусить послугувати ся мовою, і то не якоюсь абстрактною, а тою звичайною, витвореною історично, привичною для нас. А се значить, що коли він говорить або коли ви читаєте єго
