Гриць „заживав сьвіта“ лиш у недїлю. Буденного дня ходив у поле, як кождий. Та тілько тодї майже нїколи не говорив. Сусїд Іван, що мав письменну жінку, розповідав нераз, що: Гриць — каже — виговорить ся в недїлю на ввесь тиждень тай цїлий тиждень відтак не потребує говорити.
Грициха через „роматиз“ не могла ходити. Вона вічно пряла. Пряла в село вовну й повісма, а за то діставала „межи дїти“ то муки, то скорому.
Василина була в хатї ґаздинею, але й на ланї робила. Двірський економ, гербовий шляхтич, що був колись високим урядником, обікрав касу й пішов „на утшиманє родакуф“, уважав Василину майже за двірську наймичку. Коли треба було робітника, то він приходив до Гриця тай кричав із вулицї:
— Василино, а ти ще дома? Ти не знаєш, що в мене робота? Махай на лан!
Василина заробляла тілько, що ставало наймати плуга (у Гриця було два помірки й город), ну — тай Грицеви на горівку.
Се дїяло ся по жнивах у середу. Було якесь церковне сьвято; у поле нїхто не йшов. В громадській канцеляриї сидїв писар Василь під образами за столом, війт коло вікна за столом, а Семен касиєр і присяжний подальше на ослонї.
Громадська канцелярия була в Семена. Він мешкав по однім боцї, а другий відступив на канцелярию.
Всї дивили ся зі співчутєм на писаря, що аж упрівав, читаючи якесь письмо від старости. Тай мав чого впрівати.
Повітовий староста, ревний оборонець краєвої автономії, переслїдував як лиш міг тоту раду громадську.
Громада, бачите, завзяла ся тай вибрала до ради самих противників дїдича. Староста розписав другі вибори. Громада вибрала тих самих. Староста розписав третї вибори тай приїхав сам до села на вибори.
