поджаку. Прикручена лямпа ледви миготїла. Карпо повернув ся на другий бік і стомлений далекою дорогою та важкою працею знов міцно заснув.
Карпо прокинув ся рано, зараз пішов на базар і став поміж поденними, яких на базарі було чимало. Тут незабаром Карпо побачив і тих бідолах, що ночували разом з ним на постоялому. Чого-ж вони, — міркував Карпо, — вийшли на роботу з голими руками і нї в одного не має нї сокири, нї заступа, нї лопати?… Може це халамидники?… Та яке менї до них дїло? — І Карпо підійшов до чоловіка, що наймав поденних.
— Трицять копійок даю у день рубати дрова, — казав поденним старенький міщанин у довгому сїрому суртуцї. — Як хто хоче, йдїть зо мною.
Де-хто з поденних казав, що трицять копійок мало і правив сорок. Трохи згодом один з гурту сказав міщанинови:
— Я піду за трицять за пять…
— Не дам більше як трицять, — держав ся своєї цїни міщанин. — Постоїш до півдня, тодї й за гривенника підеш робити; а нї, то тільки день прогавиш, а заробить нїчого й не заробиш. А їсти-ж треба?
— Я йду за трицять, — обізвав ся Карпо.
Міщанин глянув на Карпа і одмовив:
— Добре. Іди-ж за мною.
— Ходїмо.
Поденні почали лаяти Карпа за те, що він не держав їхньої цїни, а згодив ся йти робити цїлїсїнький день за трицять копійок. Лайте, думає Карпо, а я краще робити-му дешевше, та мати-му роботу, анїж дурно стояти-му поміж вами… І він пішов слїдком за міщанином. Чотири днї Карпо проробив у міщанина. Добрий чоловік подозволив йому у себе й ночувати, а почувши від Карпа, що у нього дома зістало ся четверо дїтий та жінка, а хлїба дасть Біг, почав його кликати до пекарнї обідати разом з наймичкою. Карпо мало не до ніг кланяв ся, дякуючи доброму чоловікови; а як у недїлю вранцї віддав йому хазяїн гроші, то несказано радїв, що заробив за пять день карбованець ще й сорок копійок і то тілько пятака з них довело ся віддати за нічлїг. Буде тепер — думав Карпо, — за що купити борошна, не сидїти-муть
