При владі стоять українські соціялісти-революціонери і соціял-демократи, а товариші їх по інтернаціоналу, »русскіе« соціялісти революціонери звертаються в той час до Міжнароднього Соціялістичного Бюра з меморіялом, зверненим проти української національної боротьби. Вони закликають соціялістів світа зрадити своїх товаришів українських соціялістів і віддати їх на знищення червоної і чорної реакції, бльокуючи їх, і не тільки позбавити їх власної моральної підтримки, а й перешкодити реальній підтримці иншими ґрупами.
У Харкові большевики інсценізують процес проти українських соціялістів-революціонерів, а їх »товариші«-соціялісти за кордоном майже навіть не згадують про сей »процес«, бо то »дрібничка«, бо то судять московські централісти большевики українських сепаратистів…
На разі активний протест України проти Росії здавлено, але певно, що при першій нагоді наш народ знову повстане до активнійшої боротьби з чужинецьким ґвалтом.
До боротьби не з червоним, не з білим, не з чорним терором на Україні а до боротьби з московським терором, з чужинецьким пануванням.
В сій тяжкій, накиненій йому національній визвольній боротьбі український народ не зважає на партійні і клясові уґруповання свого національного ворога, він не може й не повинен сього знати так само, як його національні вороги теж сього не розріжняють, а лише прагнуть використати у своїх цілях сі штучні уґруповання на його однородному національному тілі.
Лише коли зрозуміємо се, — лише тоді під звуки розстрілів у льохах Чека і біля »стєнкі«, під гарматний гуркіт розстрілюваних сіл, в огні пожежі українських слобід, викується моноліт української нації.
